Психофiзичнi вправи
Потiм освоїмо чотири психофiзичних вправи. Вони називаються так, оскiльки їхнiй психiчний компонент накладається на фiзичний рух, причому останній допомагає оволодiнню першим. Iдея розробки таких вправ була закладена мiстиком початку 20-го столiття Пітером Доновим i продовжена Омрамом Михайлом Айванховим, а потiм нами.
Перше з них називається "пробудження". Людина просипається пiсля довгого сну самоiзоляцiї вiд гармонiї, краси, любовi зовнiшнього свiту. (Стоячи пiднiмаємо руки нагору i потягуємося, як пiсля сну). Впускаємо в себе все чисте, свiтле, життєве, що є поза нами. Вiдчуваємо, як зверху проливається цiлий водоспад дивно прозорих, свiтлих, тонких емоцiй, ранкової свiжостi. Наповняємося ранковою свiжiстю. Наповняємося цими хвилями, переповняємо ними себе! (Руки опускаються до плiч, допомагаючи цьому заповненню, потiм знову пiднiмаються й опускаються, i так кiлька разiв). Досягаємо максимально високого i тонкого емоцiйного стану.
Друга вправа — "віддання". Руки широким жестом розходяться вiд грудей вперед i в сторони: те, що ми одержали, ми повиннi вiддати iншим людям: мiрою духовностi людини є її здатнiсть вiддавати. Та й щоб наповнити судину свiжою чистою водою, її треба спочатку спорожнити. Застояна вода протухає. Хто не спорожняє себе, вiддаючи, що має, — той не обновляється, не росте духовно сам. Повторимо вправу ще i ще, розливаючи, вiддаючи щедро, даром, без бажання одержати винагороду, все добре, що накопичили самi. Посилаємо далеко вперед найтоншi i сильнi хвилi струмливої свiжої i чистої любовi. Вiдчуваємо, як груди розпирають вiд прибуваючої з позаду густої енергiї любовi. У груднiй клiтцi розкривається квiтка, що виливає нiжнi пахощi. Посилаємо цi свiтлi вiбрацiї вперед. Це — пахощi самої любовi!
Третя вправа — "примирення". Пiднiмемо праву руку над головою, сконцентруємося в долонi i безпосередньо в оточуючому її просторi. Плавно опускаючи руку перед собою, малюємо нею в просторi синусоїду з напiвперiодом близько 30 см. Долоню направляємо ребром уперед по ходу її руху. Вiдчуваємо простiр, у якому рухається рука, як деяке енергетичне поле, якому ми задаємо нову характеристику: свiт, гармонiю, спокiй. "Продовжуємо" руку вдалину. (Уявимо собi рiзнi варiанти рухів танцю: рiзкi, швидкi, кутастi, чи ж навпаки — м'якi, плавнi, витонченi. Кожен такий вид танцю вiдповiдним чином настроює i глядача, i виконавця). I цей простий i могутнiй жест, що символiзує гармонiю, по оволодiннi вправою (її треба добре вiдчути), буде ефективно допомагати кожному в будь-якiй ситуацiї, навiть якщо його виконувати, не супроводжуючи рухами тiла.
Четверта вправа — "влiзання". Пiднiмемо руки нагору долонями назовнi i будемо опускати їх раз за разом через сторони, роблячи гребки. З кожним таким рухом ми як би вилуплюємося з чергової грубої оболонки, стаючи все свiтлiше, чистiше, пiднiмаємося все ближче до джерела свiтла — сонця... Ось воно вже близько, ось ще кiлька гребкiв — i ми досягаємо його... Впливаємо в простiр найчистiшого i найтоншого свiтла, насолоджуємося перебуванням у ньому... Спускаємося знову на землю, але тепер вже з сонцем у своїх грудях. Ось опустилися... I свiтимо на всiх людей i на все живе з грудей сонячним свiтлом!
