Де шукати Бога?
"Заселення" нового "острiвця Утвору" починається з того, що там поселяються Духи, що досягли у Своїй еволюцiї на iнших "острiвцях" стану Святого Духа (Брахмана). Вони стають "Будiвельниками" i "Кураторами" еволюцiї життя на молодих планетах. Надалi цi еони заповнюються i Тими, Хто досягли даних еволюцiйних висот, утiлюючись вже на цьому "острiвцi".
Весь простiр усерединi i навколо нашої планети заповнений взаємопройнятими чи що проявляють Себе окремо величезними Свідомостями, iменованими в сукупностi Святим Духом чи Брахманом.
Тобто, як читачу вже стало ясно, Святий Дух — це зовсiм не деяке "випромiнювання" Бога-Отця (чи Бога-Отця i Бога-Сина). Ні! Святий Дух — Жива Свiдомiсть — витончена, любляча, що виховує нас, що знаходиться постiйно усерединi i поза наших тіл. Вiн завжди дуже радий, коли ми звертаємо на Нього свою увагу з Любов'ю до Нього, охоче прийняти Його допомогу заради того, щоб зблизитися з Ним — з Його станом.
Те ж саме можна сказати i про Свiдомiсть Творця. Тiльки Вона — ще глибше в глибинi багатомiрностi i незрiвнянно просторіше: Вона — нескiнченна. Вона, як i Свiдомiсть Святого Духа, є усерединi (у глибинi) пiд кожною клiтинкою наших тіл. Вiдстань до Неї, як прекрасно сформулював Iсус Христос [14,28], не бiльше товщини листа тонкого папера.
І немає потреби в пошуках Бога кудись лiтати чи особливо далеко їздити: Вiн є прямо тут i зараз у нас. Тiльки в iншому еоні. I нас вiдокремлює вiд Нього не що iнше, як наша грубість, обумовлена релiгiйним неуцтвом i нерозвиненiстю любовi.
Бога ми повиннi знайти усерединi, у глибинi власних духовних сердець. Ця вiдома формула є не красивою метафорою, а цiлком конкретною вказiвкою напрямку додатка своїх зусиль. I якщо ми спостерiгаємо сумний факт майже тотальної духовної деградацiї величезних мас людей, то причину цього треба бачити, насамперед, у вiдсутностi в них істинних духовних знань. I виннi в цьому не тiльки злочиннi полiтики, але i лiдери помилкових масових релiгiйних органiзацiй, що привчають свою "паству" ненавидiти, пиячити, убивати, уповати зовсiм не на Бога, а на вигаданих "богiв", нескiнченно робити нiбито "рятiвнi" рухи тілом, повторювати "молитви", що найчастiше прямо програмують у пекло, — замiсть того, щоб ростити в собi Любов i витонченiсть душ.
